Федорищева Вікторія, група КК 1-24, Краматорське вище професійне торгово-кулінарне училище

Вчитель, що надихнув на написання — Телицина Світлана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

На відмітці 1000 днів війни, я поринаю у минуле і заново переживаю кожен болісний момент цієї тривалої боротьби. Мій шлях, як і шляхи мільйонів інших українців, круто змінився 24 лютого 2022 року, коли мирне життя було жорстоко обірвано.

Спершу був шок і невідомість. Гуркіт вибухів, новини про загиблих і руйнування розірвали тканину нашого спокою. Здавалося, що саме пекло вирвалось на волю. Я шукала втіхи в компанії близьких, але навіть разом ми не могли позбутися страху перед невідомим.

Потім настала пора пристосування.

Ми навчилися жити в постійній небезпеці, ховатися в укриттях, слідкувати за новинами.

Наша буденність перетворилася на низку обмежень і тривог. Але навіть у цей темний час ми знайшли світло у взаємопідтримці та незламній волі до перемоги.

З кожним днем війна загартовувала нас. Ми стали сильнішими, сміливішими та витривалішими, ніж будь-коли раніше. Ми навчилися цінувати кожну мить життя, підтримувати один одного і боротися за справедливість.

Наша боротьба стала не лише обороною нашої землі, а й боротьбою за нашу ідентичність, за наше майбутнє.

На моєму шляху зустрічалися надзвичайні люди. Волонтери, які ризикували своїм життям, щоб допомогти іншим. Медики, які самовіддано працювали в нелюдських умовах. Військові, які захищали нашу країну відважно й невтомно. Кожен з них є символом стійкості та незламності українського духу. Протягом цих 1000 днів я також відчула усю міць міжнародної підтримки. Світ не залишив нас наодинці в цій боротьбі.

Люди з усіх куточків земної кулі висловлювали свою солідарність, надавали гуманітарну допомогу та підтримували нашу справу. 

Це надихало нас, даючи сили боротися далі.

Але цей шлях був позначений і великими втратами. Я втратила друзів, знайомих та співвітчизників від рук окупантів. Їхня пам'ять назавжди залишиться в моєму серці. Вони є жертвами несправедливої війни, але їхня смерть не була марною. Вона стала ще одним доказом злочинів, скоєних проти нашого народу. Через 1000 днів війни я з вірою дивлюся у майбутнє. Я знаю, що ми переможемо. Ми відвоюємо нашу землю, відновимо наші міста і села, і збудуємо кращу Україну. Україну, вільну, демократичну та процвітаючу. Цей шлях був важким випробуванням, але він також дав мені багато уроків. Він навчив мене цінувати життя, боротися за те, у що віриш, і ніколи не втрачати надії. Я продовжу йти цим шляхом до самого кінця, поки наша країна не здобуде перемоги.

На завершення, я хочу закликати кожного українця та українку продовжувати боротися за нашу свободу і незалежність. Нехай наші голоси будуть почуті, наші дії будуть рішучими, а наша віра в перемогу незламною. 

Разом ми подолаємо будь-які перешкоди і збудуємо майбутнє, гідне наших героїв та наших дітей.

Слава Україні!