Щодня я чекаю миру. З першого дня війни переживаю гучні обстріли. Вже стомилась від усього цього. З рідного села я виїхала до Слов’янська, аби бути ближче до дому. Під час евакуації подолала відстань довжиною в життя, бо дорогу прострілювали. Я встигла виїхати на власній автівці. Тоді село покидало багато людей. 

Зараз я залишаюсь у Слов’янську. Це місто також для мене рідне. Я долаю стрес, як можу. Тримаюсь. Вважаю, що українці дуже сильні. Ми вистоїмо.