Озерна Діана Сергіївна, 15 років, учениця 10-Б класу ліцею №4, м. Вільногірськ, Дніпропетровська обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Носова Анна Олександрівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Що сталося з екологією? Чому в морі скільки медуз та божих корівок, які жалять та кусаються? Напевно, прийшов наш час розплати за забруднення екосистеми?

Такі думки були у мене влітку 2021 року, коли ми з батьками поїхали на відпочинок до Азовського моря. Саме зараз до мене ніби приходить розуміння того, що навіть природа передбачала початок кровопролитного дня, що, на жаль, настав для України взимку цього року.

Спілкуючись у січні зі своїми знайомими, майже 80% з них були впевнені, що в 21 столітті війна в центрі Європи неможлива. Дивлячись на літака, що летів на початку лютого високо в небі, я задумалася: «А раптом, якщо…». І ось…. Навіть страшно зараз про це згадувати та писати, але російські війська розпочали жахливі бомбардування наших міст і селищ з неба, яке в четвер, заполонили чорні, мов земля, ворони.

Цей день означав для мене і моєї родини – біль, сльози, розгубленість. Мама задумувалася навіть над тим, щоб виїхати з такої любої і дорогої серцю України. Мені було і є дуже моторошно, коли гинуть люди, коли військові, захищаючи рідну землю, отримують важкі травми або ж залишаються в нашій пам’яті героями посмертно.

Страшно, коли люди зі швидкістю блискавки втрачають все: сім’ю, друзів, домівку.

Теперішні події змінили існування кожного українця і я не виняток. Моє життя та життя моїх однолітків кардинально відрізняється від того, що було раніше. Ми не маємо змоги ходити в школу, рідко гуляємо, відвідуємо гуртки з певними обмеженнями. Те, що раніше мені здавалося цінним, зараз не має ніякого сенсу, так як рашисти хочуть знищити наше щасливе майбутнє.

В маминої знайомої помер двоюрідний брат, вона розповідала нам, що це поховання було найстрашнішим у її житті,

адже молодий, добрий і завжди усміхнений хлопчик загинув. Коли до їх будинку привезли накриту жовто-блакитним стягом труну, батьки ридали й хотіли в останній раз побачити свою кровинку та помститися за його смерть. Усі військові стали перед героєм на коліна, а в погляді командира можна було прочитати слова: «Чому я його не вберіг?»

Часто я задаюсь питанням «Чи можна назвати людиною істоту, яка готова забирати тисячі життів заради своєї вигоди?»

Відразу пригадується невеличкий, але такий правдивий вірш моєї улюбленої поетеси – Ліни Костенко.

“І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви”.

Чому ж знову й знову виникають війни? Через амбіції, бажання наживи, бездушності та озлобленості? Чи вони виникають тоді, коли людина не має того, ким дорожить і не боїться втратити? Не знаю, але знаю точно те, що я вражена силою та хоробрістю наших людей. Після масованих обстрілів нашої держави 10 жовтня, у Дніпрі залатали велику вирву за одну ніч, ще й встигли нанести дорожню розмітку; майже 900 шахтарів були врятовані в Кривому Розі; щоденно пожежники гасять і рятують з-під обвалів людей. Таких прикладів можна навести безліч.

Ми разом, а отже ми-сила. Я вірю, що Українонька точно відродиться, розбудується і вдихне свіже повітря після Перемоги. Нічого для нас вже не є таким важливим, як МИР. Нехай Бог допомагає усім нам: керівництву держави, військовим, волонтерам, лікарям, вчителям, дітям та будь-кому, хто потребує Божого захисту.

Я вірю: дитячий сміх звучатиме в нашій державі, а бурхливе Чорне та Азовське море всміхнуться своїми перловими хвилями, коли українці повернуть їх в свої обійми.

Я впевнена, війна змінила життя всіх українців. Дехто занепав духом, а дехто навпаки став хоробрішим, працьовитішим, уважнішим та милосерднішим до ближнього. Кожен день, кожен з нас: від малого до великого, - мріє про перемогу, яка обов’язково настане. Україна на довгі роки стане вільною і незалежною, завдяки нашій згуртованості, допомозі один одному та небайдужості. Я безмежно вдячна нашим захисникам, які дають нам можливість, хоч трішки забути про звуки сирен!

Слава Україні! Героям Слава! Україна понад усе! Добро обов’язково переможе зло, так було споконвіків і цей раз, я впевнена, не виняток!