Тхір Марина, Прилуцький агротехнічний коледж

Викладач, що надихнув на написання есе — Жукова Світлана Григорівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Війна… Біль, страх, сльози, скалічені тіла і душі. Боротьба не лише на фронті, а й у серцях і душах людей.

Ці 1000 днів війни змінили моє життя, мої плани та мрії.

24 лютого 2022 року… Я, звичайна учениця 8-го класу, прокинулася вранці і, замість звичайного походу до школи, почула, що розпочалася війна. Мені було дуже страшно. Перші новини про військові дії мене шокували. Потім я зрозуміла, що життя моє вже ніколи не буде таким, як раніше, і страх перетворився на бажання діяти.

Ми з мамою вирішили допомагати тим, хто цього потребує. Так я долучилася до волонтерства. Це було наче ковток свіжого повітря. Ми готували їжу тероборонівцям, пекли смаколики для фронту і вчилися плести маскувальні сітки.

Я зрозуміла, що в часи небезпеки та біди людям потрібно об’єднуватися заради досягнення спільної мети. Усім селом ми збирали гуманітарну допомогу для фронту, учні писали листи солдатам, підтримували родини військових. Усі ці дії навчили мене цінувати кожну мить життя та людей, які поряд. Війна зробила мене сильною, стійкою та чутливою до болю інших.

Ці 1000 днів війни були нелегкими, але вони дуже змінили мене. Цього року я закінчила 10-й клас та вступила до коледжу. Війна ще триває, але я вірю в те, що всі ми разом здолаємо всі труднощі й відбудуємо наші міста та села.

Тепер я зрозуміла, що війна змінила нас усіх, але не зламала наш дух. Я впевнена, що попереду — найпрекрасніша, найочікуваніша мить — перемога. Але до неї ще дні війни.

Мій шлях — це шлях надії, сили і любові до своєї країни. Я впевнена, що разом ми зможемо подолати всі випробування і створити краще життя для наступних поколінь.