Максим Зінчук, 9-б клас, ліцей села Кримне Дубечненської громади Ковельського району

Вчитель, що надихнув на написання есе — Зінчук Людмила Адамівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року — день, який назавжди залишиться в моїй пам’яті.

Війна — це слово, яке раніше здавалося далеким, із підручників історії. Але раптом воно стало частиною мого життя. З того моменту, як пролунали перші вибухи, усе змінилося. Я відчув страх, тривогу і безсилля. Було важко повірити, що це відбувається насправді.

Повномасштабне вторгнення змінило життя кожного українця. З перших днів війни я відчув не лише страх і тривогу, а й сильне бажання бути корисним. Я не міг стояти осторонь, коли моя країна потерпала.

Моя допомога була простою, але щирою. Спочатку я допомагав мамі плести маскувальні сітки для військових, для свого тата, адже зперших днів він став на захист наших кордонів.

Це здавалося дрібницею, але я знав, що кожна сітка може врятувати чиєсь життя. Ми працювали разом з волонтерами, і я відчував, що ми робимо важливу справу.

Я також долучився до збору продуктів і речей для переселенців. Ми разом із класом приносили крупи, консерви, засоби гігієни, одяг. Особливо запам’ятався момент, коли ми роздавали дітям з інших регіонів малюнки з побажаннями миру. Їхні усмішки були найкращою подякою.

У школі ми писали листи підтримки нашим захисникам.

Я вклав у свій лист найтепліші слова, щиро дякуючи за те, що вони боронять нас. Мені хотілося хоч якось передати свою вдячність тим, хто ризикує життям заради нашого майбутнього.

Я зрозумів: допомога — це не лише великі вчинки. Це ще й щирість, підтримка, бажання бути поруч, слова підтримки, обійми, теплі погляди. Це про людяність, яка не дає зламатися. Саме вона тримає країну на плечах, коли падає світ.

Під час війни кожен може зробити свій внесок. І навіть моя невелика допомога стала частиною великої боротьби за свободу.

Війна принесла багато болю, але вона також навчила мене цінувати кожну мить, кожну усмішку рідних. Я зрозумів, що навіть у найтемніші часи ми можемо бути світлом одне для одного. І саме в допомозі близьким я знаходив силу й віру, що добро переможе.

Допомога під час війни — це не лише про речі. Це про слова підтримки, обійми, теплі погляди. Це про людяність, яка не дає зламатися. Саме вона тримає країну на плечах, коли падає світ.

І я знаю: після цієї війни ми вже ніколи не будемо такими, як раніше. Але ми станемо сильнішими, добрішими й ближчими одне до одного. Бо найбільша сила — це людяність.