Початок війни змусив усе навколо замовкнути. Місто, що колись було жвавим, стало мовчазним і порожнім. Обстріли розносилися над дахами, а люди ховалися у підвалах і сховищах. Так бувало,  бо ракети прилітали у будинки. Я залишилася, бо це мій дім і я не хочу його покидати. Я працюю у садочку. Коли поранених привозили у місто, я приносила у лікарню медикаменти. Щодня я переживаю страх, але не дозволяю собі впасти у відчай. Мрію про мир, про день, коли небо знову буде чистим і спокійним. Я вірю, що світло переможе темряву, і ми відновимо наше місто. Кожна мить – це випробування, але я тримаюся за надію. Адже тільки вона може врятувати нас у найтемніші часи. Вірю, що скоро це закінчиться, і життя повернеться у свої звичні колії. Зараз плету сітки для військових. Чекаю на закінчення війни. Дуже хочу, аби настав мир.