За час війни я нікуди не виїжджала. Буваю в гостях у друзів, але потім повертаюсь. На початку війни не було продуктів та ліків. Хліб завозили за графіком. Доводилось годинами стояти у чергах. Дякую волонтерам, які привозили гуманітарну допомогу у місто. Поки запаси продуктів у мене є. Щодня шокують обстріли. Я часто бігаю у підвал, а там дуже страшно. Якщо прилетить снаряд, то завались. Але найбільше я боюсь окупації.

Мої рідні зараз зі мною. Мама погано себе почуває, неможливо викликати швидку з іншого району. Сподіваюсь, скоро настане мир та спокій. Хочу бачити сина щасливим у вільній Україні.