Столяренко Руслан, 10 клас, Харківський ліцей № 172

Вчитель, що надихнув на написання есе - Евгенiя Вікторівна Коміна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, що почалася понад три роки тому, змінила моє життя, як жителя Північної Салтівки, назавжди. Перші місяці були сповнені шоку і страху, особливо для таких самих людей, як я, які опинилися в епіцентрі обстрілів. Я пам’ятаю, як вулиці Харкова, особливо Північної Салтівки, раптом заповнилися людьми, які намагалися вирватися з полону невизначеності.

У ці моменти я усвідомив, наскільки важливо цінувати прості речі: мир, спілкування з близькими, можливість просто вийти на вулицю без страху.

З часом моє сприйняття війни змінилося. Наразі, після 1000 днів війни, я бачу, як Харків, особливо Північна Салтівка, повільно оговтується від жахливих руйнувань. Мешканці цього району продовжують жити, незважаючи на те, що їхні будинки перетворилися на руїни, а кожен день приносить нові загрози. Але ця ситуація формує нове покоління — рішуче, сміливе, сповнене надії.

Ми всі навчилися боротися за своє місце під сонцем і підтримувати один одного.

Я вірю, що наші зусилля не марні, і хоча майбутнє залишається невизначеним, спільні цінності, надія та єдність — це те, що допомагає нам йти вперед. Війна стала для Харкова не лише випробуванням, а й шляхом до глибшого розуміння себе і своєї міцності.