Голубенко Дарина, 10 клас, ліцей № 269 м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе – Лященко Оксана Борисівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року – день, який назавжди змінив моє життя та життя всіх українців. Того ранку о 5:00 я прокинулася від глухого гулу літаків над Києвом. Мама з тривогою в очах зайшла до моєї кімнати й сказала найстрашніші слова: «Почалася війна». Батька вдома не було – його викликали на роботу. Жах і страх за майбутнє розривали моє серце.

Перші дні війни викарбувалися в моїй пам’яті назавжди: телефон не замовкав від повідомлень рідних, друзів, знайомих. Надзвичайно стривожені, ми майже щохвилини поглядали на екран з надією прочитати хоч якісь утішні новини.

Минула година розгубленості, коли нарешті прийшло усвідомлення, що потрібно негайно діяти. Ми з мамою зібрали документи й вирушили до бабусі. На вулицях панував хаос – люди поспішно в страху покидали свої домівки.

Після безсонної ночі вирішили поїхати до будинку в Київській області, сподіваючись, що там буде безпечніше. Але ми помилилися.

Перебування там стало справжнім пеклом: постійні звуки сирен, вибухів, гул ворожої авіації, новини про нові бомбардування та інформаційний хаос стали частиною моєї буденності. Сидячи в підвалі, я чула, як зверху над нашими головами пролітали ракети, як від вибухів здригалася земля, розліталися з дзенькотом вибиті шибки з вікон. Сльози й пронизливий холод у підвалі здавалися нескінченними.

Після п’яти днів постійного страху і стресу, що для нас тягнулися, як місяць, ми поїхали до будинку, де народився мій дідусь. Там я вперше за довгий час відчула себе в безпеці та змогла нормально виспатися. Незважаючи на всі труднощі, ми з сім’єю підтримували одне одного й намагалися знайти позитивні моменти. Творчість, зокрема малювання, яке з дитинства було моїм захопленням, стало для мене терапією, допомагало абстрагуватися від жахливих новин.

Оговтавшись від потрясінь перших днів війни, взявши себе в руки, зрозуміла, що не можу сидіти склавши руки: маю бути корисною для своєї країни в цей нелегкий час.

Волонтерство стало ще однією важливою частиною мого життя. Ми з бабусею і мамою не змогли сидіти осторонь і вирішили пекти хліб для наших військових. Також разом із іншими односельчанами збирали й відправляли кошти на армію, тобто, робили все можливе, щоб хоч трішки полегшити тягар війни. Для мене це був спосіб відчути, що навіть у такий складний час можна бути корисним і робити добро.

За 1000 днів війна змінила нас усіх і мене також. Я навчилася більше цінувати будь-який момент свого життя, бо кожен день був сповнений не лише відчуття болю і втрат, але водночас і віри в перемогу.

Переконана, що війна завершиться нашою перемогою. Наступні 1000 днів будуть присвячені миру та процвітанню. Моя Батьківщина пройшла через дуже складні випробування, але це зробило нас сильнішими, згуртованішими.

Я вірю, що коли все закінчиться, наша країна повстане з руїн, відродиться з попелу, як неопалима купина. Повернуться з фронту її сини та доньки, щоб відбудувати знищені міста й села – і вони знову оживуть, а на вулицях чутимемо такий довгоочікуваний дитячий сміх.

Моя країна зміниться не лише зовні. Війна навчила нас цінувати те, що ми раніше сприймали як буденність – мир, безпеку, рідний дім, сімейний затишок. Ми вже стали більш згуртованими, більш патріотичними. Це відчуття, що всі разом виборюємо право на наше щасливе майбутнє, залишиться з нами назавжди.

Я думаю, що після війни багато хто з нас захоче не просто жити, а робити щось корисне для України: хтось допоможе відбудовувати школи, хтось розпочне нові проєкти, а хтось вирішить стати вчителем або лікарем, щоб бути потрібним своїй країні.

Також вірю, що після війни наша держава буде більш відкритою для всього світу. Багато країн вже допомагають нам, і думаю, що в майбутньому ми станемо сильним партнером для інших держав. Україна покаже всьому світу, що вона – це країна, яка вміє захищатися і ніколи не здається.

Але найважливіше, на мою думку, – це те, що ми будемо вміти цінувати кожен момент миру.

Наше покоління, яке пережило ці важкі часи, завжди пам'ятатиме, наскільки важливо бути вільними, жити без страху і будувати своє майбутнє. І я впевнена, що це майбутнє буде світлим, а ми, юне покоління, зробимо все можливе для того, щоб мрії стали реальністю!