Бондаренко Ярослав, 10-б клас, Кременчуцький ліцей № 5 імені Т. Г. Шевченка

Вчитель, що надихнув на написання — Заплішко Ольга Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року моє життя, як і життя кожного українця, змінилося повністю. У нашу країну прийшла війна… У перші хвилини люди опинилися в повному хаосі, не розуміючи, що робити, куди бігти.

Було страшно, незрозуміло, як діяти, коли летять ракети. І почалося життя від тривоги до тривоги…

Після кількох місяців я почав звикати. Шлях до укриття став звичайним. Але гул сирен все одно звучить моторошно. Пройшов час, і українці стали сильнішими. Почалася адаптація до життя у військовий час. І хоч якби не хотілося, прийшло розуміння, що війна так скоро не закінчиться. Потрібно жити далі…

Не забуду перший великий обстріл нашого НПЗ, коли ворог завдав масованого ракетного удару дев’ятьма ракетами.

У той час я сидів у коридорі з рідними, виконуючи основне правило того часу – «правило двох стін». Я відчував кожний «приліт». Думав, що це жахіття ніколи не закінчиться. І ось довгоочікуваний «відбій». Після цього я довго не міг заснути. Зранку було важко бачити стовп чорного диму, який після дощу, осідав у мене на одязі чорними плямами.

Ніхто не знає, коли закінчиться війна, але дуже хочеться, щоб цей час настав якнайшвидше. Кожен повинен робити свій внесок для цього.

Разом ми сильніші. Разом ми переможемо. Все буде Україна!