Богуславець Анастасія, 9-в клас, Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5

Вчитель, що надихнув на написання — Богуславець Олена Віталіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це не лише слова в новинах чи віддалені образи з телепередач. Це реальність, що доторкнулась до кожного українця, змінила їх життя, плани й мрії. Мій шлях упродовж цих 1000 днів війни — це історія боротьби, страху та надій на краще. Також війна — це не просто події на полі бою, це зміна життя, яка проникає у кожен його аспект. Ось уже 1000 днів, як моя країна переживає жахливий конфлікт, і з кожним днем я відкриваю нові грані свого створення, нові аспекти своєї ідентичності.

Коли війна почалася, я не усвідомлювала, що моє життя ніколи не буде таким, як раніше. Перші новини були, як грім серед ясного неба. Здавалось, що це не може бути правдою. Я жила у звичному ритмі: навчалася, зустрічалася з друзями, будувала плани на майбутнє. Але вже через кілька днів усе змінилося. Бомбардування, тривоги, евакуація — це все про час, який настав у нашій країні.

Пам'ятаю перші дні війни: шок, страх і невизначеність. Гучні вибухи й сирени на вулицях стали новою реальністю. 

Я відчувала, як усе, що було звичним і знайомим, розсипалося на шматочки. На початку війни я відчувала страх: страх за родину, друзі, за свою країну.

Але з часом цей страх трансформувався в рішучість. Я зрозуміла, що не можу залишитися осторонь. Я почала писати вірші про події, що відбуваються навколо, про події які страшенно мене лякали. Також ми разом із вчителями та учнями нашої школи допомагали з плетінням сіток для наших захисників та захисниць, адже маленькими кроками ми всі разом наближаємо перемогу. Не можу не розповісти вам про Героя України, юнака, який навчався в моїй рідній школі та віддав своє життя за нашу країну.

Максим Білоконь — молодий офіцер, який у 24 роки став одним із символів героїзму української армії в боротьбі за незалежність України під час російсько-української війни. Його історія — це приклад відданості своїй країні, сміливості та самопожертви, які він проявив під час оборони Чернігова в лютому 2022 року. Народився Максим Білоконь 1 квітня 1997 року в місті Ромни, Сумської області. Він обрав військовий шлях з юних років, закінчивши Кадетський корпус імені І. Г. Харитоненка, а пізніше Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Після закінчення навчання юнак став командиром танкової роти в 1-й окремій танковій Сіверській бригаді. З початком повномасштабного вторгнення росії 24 лютого 2022 року Максим одразу став на захист Чернігова, який опинився під важкими атаками ворога. 26 лютого його танковий екіпаж героїчно підбив три ворожі танки, зупинивши наступ противника. Наступного дня, 27 лютого,

Білоконь та його екіпаж загинули в бою, захищаючи місто від російських окупантів. Його героїзм був відзначений посмертно — Максима нагородили званням Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Максим Білоконь — це не просто ім'я на сторінках історії, а яскравий приклад того, як молоді українці готові боротися за свободу своєї країни навіть ціною власного життя. Його подвиг вказує на незламність українського духу та на те, що справжня любов до Батьківщини полягає не в словах, а в діях. Він залишив по собі спадок, який надихатиме майбутні покоління борців за незалежність України.

30 жовтня в нашій школі відбулося зібрання, присвячене вшануванню пам'яті Героя України, та пройшла церемонія відкриття меморіальної дошки Герою України Білоконю Максиму Віталійовичу. Максим прийшов до школи назавжди… Тепер пам’ять про захисника навіки увічнена на фасаді Роменської школи №5, де кожен, хто буде проходить повз, пам’ятатиме якою дорогоцінною ціною виборюється незалежність та гідність української держави.

1000 днів війни — це не лише про втрату. Це й про надію, про те, як ми навчились цінувати кожен момент, кожну зустріч, кожну мить спільноти. Я бачу, як учні та вчителі нашої школи згуртувався, як ми стали великою родиною, адже взаємодопомога й підтримка стали фундаментом нашого виживання!