Коляса Юлія Борисівна, вчитель біології та хімії Гаврилівського ліцею

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча історій, переплетених у одну — це моя історія, яка була розділена війною. У селі Гаврилівка, що розташоване на межі Донецької області, щодня ми стикаємося з викликами, які поставила перед нами ця жорстока реальність. Тут, де земля ще пам’ятає дотик спокою, ми живемо під вибухами, серед звуків, що стали частиною нашого нового "нормального".

На початку конфлікту у нас ще була надія.

Ми допомагали Збройним Силам України, плели сітки та пекли хліб для наших захисників. Це була наша форма опору, спосіб підтримати тих, хто боронить нашу землю.

Але з кожним новим днем надія перетворювалася на страх, а страх — у рутину, з якою ми вчилися жити.

Я пам’ятаю момент, коли зрозуміла, що війна — це не короткочасне явище. Вибухи, що лунали над нашими головами, стали невід’ємною частиною нашого життя. Серце обривається, коли думаєш про рідних, які залишилися в небезпечних районах, а невідомість, що оточує, гнітить ще більше.

Гаврилівка стала домом для багатьох переселенців. Ми разом ділимо не лише болі, а й надії. Важкі дні наповнені спогадами про спокійне життя, але також — теплом спілкування, яке підтримує нас у складні часи.

Ми організовуємо акції допомоги, розвозимо їжу та одяг, і вчимося одне в одного, як залишатися людьми в умовах війни. 

У нашій спільноті виникає новий дух єдності, де кожен може відчути себе частиною чогось більшого. Ми стаємо опорою один для одного, знаходячи сили продовжувати далі, незважаючи на всі труднощі.

Цей рік став роком трансформації для всіх нас. Хоча війна забирає багато, вона також навчила цінувати життя.

Ми навчилися відчувати радість у простих речах: у спільному хлібі, у променях сонця, що пробиваються крізь хмари. 

Разом ми створюємо нову реальність, де війна не визначає нас, а загартовує.

Я вірю, що ми зможемо подолати всі труднощі, що попереду. У серці Гаврилівки живе сила духу, що об’єднує нас. Кожен з нас — це окрема історія, переплетена з іншими, і разом ми пишемо нову главу у нашій боротьбі за майбутнє.

Я готова продовжувати цю боротьбу, з вірою в перемогу і надією на те, що незабаром ми зможемо повернутися до спокійного життя. Війна не знищила наше бажання жити; навпаки, вона лише зміцнила його. Я впевнена, що разом ми здобудемо світле майбутнє для нас і наших дітей.

1000 днів війни... За цей час я побачила багато горя і страждань, але також і багато любові, підтримки та співчуття. Війна змінила мене назавжди, зробила сильнішою, навчила цінувати кожен день і кохати життя. Я вірю, що ми переможемо, і з радістю буду будувати нові мости до світлого майбутнього.

Ці тисяча днів стали для мене переломним моментом. Тепер я інша — сильніша, мудріша. І готова продовжувати писати свою історію, історію життя, історію перемоги. Тисяча днів війни. Тисяча днів, які розділили наше життя на "до" і "після". За цей час ми стали свідками незламної сили духу, яка об’єднує нас у найтемніші часи. Ми вчимося не лише виживати, а й знаходити радість у простих моментах: в усмішках дітей, у спільних обідах, у співі під зорями. Кожен новий день приносить нові виклики, але також і нові можливості для зростання. Я спостерігаю, як наші серця наповнюються вдячністю за те, що маємо, і за тих, хто поруч. Разом ми здобудемо світло навіть у найглибшій темряві, і наше бажання жити ніколи не зникне.