Нікулкіна Мілена, 9 клас, Науковий ліцей міжнародних відносин УМСФ

Вчитель, що надихнув на написання есе - Подворчан Алла Зеноіївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Під час повномасштабного вторгнення моє життя кардинально змінилося. Ще вчора я жила звичним життям у Дніпрі, ходила до школи, зустрічалася з друзями, будувала плани на майбутнє. Проте 24 лютого 2022 року все обірвалося.

Разом із мамою та друзями ми були змушені залишити свій дім, своє звичне середовище і вирушити в невідоме − до Польщі. Ми опинилися в місті Познань, де на нас чекало нове життя, наповнене викликами, страхами, але й добром, яке стало для мене справжнім відкриттям. У Познані нам дуже допомогли.

Спочатку це були незнайомі люди, які, однак, зустріли нас із відкритим серцем. Нам надали безпечне місце для проживання, допомогли зорієнтуватися в чужій країні, подбали про найнеобхідніше − житло, їжу, одяг. Але найголовніше − вони повернули нам відчуття гідності, підтримки та турботи.

Мене особливо вразила одна польська жінка на ім’я Малгожата. Вона не просто надала нам кімнату в своєму будинку, а стала для мене справжнім другом. Вона возила мене до школи, допомагала з домашніми завданнями, навчила кількох слів польською. Її підтримка була щирою та безкорисливою. Саме завдяки їй я змогла адаптуватися у школі, де навчання було зовсім іншим, де я починала все з нуля. Навчання в польській школі спочатку здавалося мені майже неможливим. Нове середовище, нова мова, чужі обличчя.

Але завдяки доброті вчителів, які допомагали мені перекладати завдання, давали час на адаптацію, підтримували навіть тоді, коли я мовчала від страху − я почала вірити в себе знову.

Згодом я почала розуміти не лише мову, а й серця цих людей. Вони щиро хотіли допомогти. Ця допомога повністю змінила мене. Я навчилася цінувати прості речі − теплий дім, усмішку мами, ранковий дзвінок від подруги, можливість відвідувати школу. Те, що раніше здавалося звичним, стало надзвичайно важливим. Я відчула, як важливо − бути людиною для іншої людини.

У новому середовищі я стала більш чутливою, вдячною, дорослою. Цей досвід назавжди змінив мій світогляд. До війни я сприймала багато речей як належне. Але перебування в Польщі дало мені змогу побачити, наскільки сильною може бути сила допомоги − не лише матеріальної, а й моральної, людяної.

Допомога − це не лише про речі, це про співпереживання, про присутність поруч, коли важко, про слово підтримки, яке іноді важить більше, ніж будь-який подарунок. Після повернення до України я почала зовсім інакше ставитися до людей навколо. Я сама намагаюся бути уважнішою до чужих потреб, беру участь у волонтерських акціях у школі, допомагаю новеньким учням адаптуватися, особливо тим, хто приїхав із зони бойових дій. Я зрозуміла, що доброта − це не слабкість, а сила. Сила допомоги − це сила, яка змінює не лише життя того, хто отримує підтримку, а й того, хто її надає.

Війна — це страшне випробування. Але вона також виявляє найкращі якості в людях. 

Я побачила, що навіть у темряві є світло. І це світло — це люди, які допомагають. Саме завдяки таким людям я відчула на собі, що не залишилася наодинці зі своїм страхом. І я мрію, щоб колись я теж змогла стати для когось такою Малгожатою − людиною, яка просто простягнула руку допомоги. Я впевнена, що моє життя не було б таким, як зараз, якби не ця подія. Вона навчила мене бути сильною, вдячною, терплячою. Я стала цінувати все: дім, школу, родину, друзів. І тепер, коли мене питають, що найбільше змінило мене під час війни, я без вагань відповідаю − допомога. Справжня, людяна, щира.

Цей досвід я пронесу через усе своє життя. Бо саме він зробив мене такою, якою я є сьогодні.