Білінська Оксана, 11 клас, Опорний заклад загальної середньої освіти «Троянівський ліцей» Маневицької селищної ради Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Чуднова Світлана Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна торкнулася кожного з нас і залишила болючий, кривавий слід у наших серцях. Завдяки їй кожен запам’ятав урок який розвернув наші бачення й розуміння про щасливе і мирне життя на сто вісімдесят градусів.

Ми всі стали розуміти фразу «Спокійної ночі!» як щире побажання. Тепер ця фраза має конкретне значення, адже далеко не кожен може спати спокійно сьогодні.

На початку війни наш народ розділився на декілька груп, ті хто мали можливість виїхали за кордон, дехто залишився відстоювати Україну, а хтось зостався  чекати мир у тилу, доки на передовій його наближають. Та чи замислювалися ви колись над тим, що найважливіше для захисників? І це не одяг чи їжа, а  наша підтримка і віра в них, вони хочуть відчувати, що потрібні нам і воюють не дарма! Тому наше завдання підтримувати їх, допомагати їм і матеріально, і морально, і фізично.

Впродовж трьох років повномасштабного вторгнення  кожен зробив який внесок для наближення перемоги. Особисто я, за увесь цей час теж не стояла осторонь, а активно брала участь у різноманітних заходах, які проводилися зі спільною метою – допомогти ЗСУ.

Моя історія… Восени минулого року я була учасницею благодійного концерту, який відбувся в нашому селі, вдалося зібрати чималу суму коштів які були передані на потреби військовим. Також я була учасницею шкільних благодійних ярмарків, на яких кожен щось приносив до школи смачненьке, продавав і зібрані кошти перераховувалися ЗСУ.

Рік тому наша школа також зібрала кошти, але вже інакшим способом. Кожен охочий міг купити лотереї і всі вони були виграшними, це було дуже цікаво і водночас корисно.

Ще минулого року я долучилась до команди дівчат, з якою ми спочатку ходили колядували у нашому селі, а наступні три дні їздили в сусідні села. Люди нас дуже щиро зустрічали, іноді запрошували на чай, щоб ми могли зігрітися, тоді було наколядовано велику суму коштів, тому я зимові канікули провела з користю. За допомогу військовим кожна з нас отримала подяку від сорок четвертої артилерійської бригади. Але ж найважливіше для нас це можливість хоч чимось допомогти нашим хлопцям.

Окрім усього цього, у нашому селі часто проводяться різноманітні благодійні лотереї, збори продуктів харчування, на початку війни люди плели маскувальні сітки для військових або просто закидали збори до яких я, моя сім’я і мешканці села активно долучалися.

Завдяки таким заходам, зборам захисники відчувають нашу підтримку й допомогу, а ми розуміємо, що здатні їм допомогти. ЗСУ – наш щит, а ми – їхня опора. Ніхто не знає скільки ще триватиме ця війна, але доки ми незламні та згуртовані – ми сила, сила що здатна перемогти все. Ми – світло, що пробивається крізь тьму і впевнено прямує назустріч до перемоги!