Мені 58 років, а чоловікові 62. Будинок не було за що купити, то купили дачну ділянку, так і живемо. Я інвалід третьої групи. Чоловік – пенсіонер, але ще трошки підробляє в пожежній. 

У нас сильно бомбили глиноземний завод, і прилетіло до нас, сюди, на дачі. Я від шоку два дні не розмовляла, а тоді чоловік мене завіз до куми в колишній Очаківський район. Було дуже страшно. 

Шокували прильоти. І в річку падали снаряди, і міст у нас горів.

Нам дають продуктову допомогу в Галицинівській громаді. Ми отримували гуманітарку від Фону Ріната Ахметова, дякую дуже. Приємно, що нас не залишили помирати з голоду, давали нам продукти.

Мій чоловік з іншими людьми гасив вогонь у лісі, і після цього його «швидка» забрала. У нього був гіпертонічний криз. І досі його хитає під час ходьби. Поїхав на мопеді на роботу – і мопед на роботі розбило. 

Звісно, у нас стрес великий. Весь час лунають сирени. Я й сама інвалід третьої групи, у мене гіпертонія. Як підіймається тиск, я починаю труситися. Через нерви в мене ліва рука не підіймається повністю. У моєї сестри від нервів виник цукровий діабет і рука одна нерухома. 

Хочу бачити майбутнє спокійним, мирним. Щоб люди були добрі, і щоб нам, пенсіонерам, дали хоч трішки десь попрацювати, кому здоров'я дозволяє. Щоб наші діти та онуки повернулися додому і щоб усе було добре. Я б не хотіла ніяких грошей, а хотіла б тільки миру і добра.