Валентина Андріївна з сім’єю покинула окупований Енергодар. Їм довелося починати життя з нуля на новому місці

24 лютого я збиралася на роботу на Запорізьку атомну станцію, але дізналась, що Росія вторглась в Україну. Коли росіяни захопили Енергодар, у місті не стало їжі та ліків. Продуктів не було два тижні, важко будо навіть дістати хлібину, яка коштувала близько п’ятдесяти гривень. Ми їздили у сусіднє село на ферму, щоб купити м’ясо та ковбасу.

Я дуже хвилювалась за дітей. Вони боялися лягати спати, бо знали, що якщо від вибуху розіб'ються вікна, їх обов’язково зачепить уламками.

Я на власні очі бачила поступове вимирання міста. А коли росіяни заходили в Енергодар та стріляли по атомній станції, обіймала дітей і подумки прощалася з ними.

Згодом ми вирішили евакуюватись. Я почала плакати й обіймати українського військового, коли ми заїхали на перший український блокпост. Він заспокоював мене, і казав що все вже добре, бо ми вдома.

Зараз я живу разом з сім’єю. Ми виїхали майже без речей, тому життя довелося починати з нуля.

Мого колишнього чоловіка, який захищав Маріуполь, взяли у полон. Це була жахлива новина для мене.

Дома в мене була українська література та прапори України, які довелося ховати у гаражі, щоб їх не знайшли росіяни.

Я досі офіційно працевлаштована на Запорізькій атомній станції, але знаходжусь у відпустці за власний кошт.