Ми з чоловіком жили в Щасті. Чоловік працював на електростанції, зарплату хорошу отримував, у нас було багато планів. Перед війною купили будинок в Петрівці, збиралися робити там ремонт, всі матеріали купили, але війна наші плани перебила.

Сильно нас обстрілювали. Під час першого обстрілу я була в Петрівці, в будинку ночувала одна. Страшно було, звичайно, звуки вибухів добре доносилися. Я в дальню кімнату забилася і сиділа на підлозі, біля ліжка. А чоловік був тут, у Щасті, бо не міг кинути паралізованого брата, який у нас 11 років пролежав, нещодавно поховали.

Коли брат чоловіка ще живий був, нам добре допомагали різні фонди. Видали інвалідний візок, кожен квартал протягом півтора років привозили памперси, пелюшки, тальки, креми всякі, рукавички. Сильно нам допомагали.

Приїхали волонтери, побачили, що я стираю пелюшки для нашого лежачого, і виділили матеріальну допомогу як для обслуговуючого персоналу. Ми купили пральну машину, нам допомогли її встановити, навчили мене нею користуватися. Я всім дуже вдячна.

У мене часто відмовляє нога, я боюся впасти, пересуваюся тільки по квартирі. Виходжу на балкон, щоб подихати повітрям. Чоловік сам ходить і в магазин, і за комуналку платити. Я ще й ковідом важко перехворіла. На ліки багато грошей треба, пенсії не вистачає.

Мріємо про одне - щоб був мир!