На початку війни Катерина Брикова зі своєю сім'єю кинула квартиру і роботу в обласному центрі і переїхала в маленьке селище. Там їм вдалося почати життя з нуля.
До війни ми вили своє гніздечко в Луганську. Була своя квартира, хороша робота, сім'я, плани, мрії. Коли війна почалася, довелося все кинути і виїхати, кардинально змінити життя.
Другого червня щось впало в центрі Луганська, це я точно пам'ятаю. І потім почалися якісь рухи, захоплення, блокпости незрозумілі. Загалом, чорт-ті що. Тоді нашому синові було 10 років, а доньці всього рік.
Наприкінці червня 2014 року закрили кордони, і ми вже не могли проїхати до батьків. Тут по дорозі всього 15 хвилин їзди, а нам довелося виїжджати через якісь поля, ліси. Дуже важко було. Останній поїзд з Луганська йшов в кінці липня, але у мене в той момент захворіла мама, я поїхала до неї і більше додому не повернулася.
Спочатку було важко, ми приїхали з великого міста в маленьке селище, і треба було звикати. Зараз вже все відмінно. Робота у нас з чоловіком є, на сьогодні це головне.
А після пандемії хочеться, щоб всі були здорові. Щоб у всіх все ладилося, всі були щасливі, люди були добрішими, як раніше. Тому що всі зараз зациклені на грошах, ні про що інше не думають. Бажаю всім здоров'я і благополуччя.
.png "Імена")
