Олену Савченко пригнічує невідомість і невпевненість у майбутньому. Поки чутні постріли, вона не може спати ночами.

Я самотня пенсіонерка. До війни у мене було нормальне життя, без страху, а тепер немає впевненості в завтрашньому дні.

У перший день страшно було. Мені з міста подзвонили і сказали, що війна і танки приїхали. Потім з роботи подзвонили і сказали, щоб сиділи по домівках. Це вже було страшно. Я весь час вдома була, нікуди не їхала, навіть не йшла, тому що стріляли.

Так набридла ця стрілянина! Коли стріляти починають, заснути неможливо, серце калатає, в голову погані думки лізуть.

Життя у нас таке - не живемо, а існуємо від однієї пенсії до іншої.

Добре, що нам допомагали благодійні фонди - Рінат Ахметов, «Карітас». Це була хороша допомога і велика підмога.

Коли мені подзвонили з роботи і сказали, щоб нікуди не виходила, стало страшно

Я мрію, щоб закінчилася війна і настав мир. Це найголовніше.