Мені 74 роки. Живу вже 20 років без чоловіка. Є діти, онуки, город саджаю – ось таке в мене життя. Ми живемо у своїй хаті. Дрова є, вугілля купляю. Газу в нас немає, ми без газу.

У перший день війни дуже було мені гірко та образливо. На все життя той день запам’ятала. Шокувало те, що діти, внуки і взагалі всі люди опинилися в такій тяжкій ситуації. Я-то вже стара, але мені шкода малих дітей, онуків. Дуже шкода. Важко, але потрібно якось жити. Щодня плачу, але що зробиш? Хочеться, щоб мир був.