Я єдиний захист для своєї дитини-аутиста. Так, він не знає, що таке страх, не боїться ні машин на вулиці, ні снарядів над головою. Коли в місті все гуркотіло від обстрілів, він не бажав сидіти в підвалі й не усвідомлював, навіщо це.

 Ви б знали, який жах відбувався кілька місяців тому в Шахтарську! (2014 рік. – Прим. ред.) Танки, безперервна канонада з обох супротивних сторін. Тоді ж ми й зважилися на евакуацію.

 Частину літа ми із сином провели в оздоровчому таборі «Медик-2», у селищі Сергіївка Одеської області. Там ми були в безпеці, серед доброзичливих людей. Абсолютно нічого не потребували. Далі нас перевезли на базу «Факел», що під Бердянськом.

 Але наставали холоди. Я не знаходила собі місця. З неймовірною силою тягнуло до Шахтарська. Сашко просив мене: «Їдьмо, мамо! Вдома метеорити літають». Не знаю, як таке зародилося в його голові. Та й не могла я довго сидіти замкненою в чотирьох стінах, непотрібною, без роботи.

Нещодавно ми повернулися додому. Зіткнулися з новою проблемою: не було виплат для догляду за дитиною-інвалідом. Я продавала квіти на місцевому ринку, але був уже кінець сезону, і нашкребти на ліки для сина нереально.

Там цілий список медикаментів для стабілізації психіки. Вони дуже дієві. Я на власні очі бачу ефект. Сашко стає тихішим. Держпрограми, певна річ, зараз не працюють. Більшість препаратів я ще якось могла б купити сама, але є один, який коштує до 1000 гривень за пачку. А він дуже потрібен!

 Мені вже теж необхідна моральна підтримка – недавно один за одним померли батьки. Я в телефонному режимі отримую безплатні консультації психолога.

 Залишається ще одне глобальне питання. Сашкові треба відвідувати спеціальний навчальний заклад і розвиватися. Він цілком самостійний, але надзвичайно тривожиться в незнайомому оточенні, тобто потребує допомоги педагогів-фахівців. Але поки таке навчання неможливе. У Шахтарську досі неспокійно, я боюся виходити на вулицю.