Тетяна Мотовилець, 10 клас, Заставнівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лабʼюк Тетяна Дмитрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна — це не просто слово, це життя, яке раптово розділилося на «до» і «після». Я родом із Чернівецької області — місця, де війна майже не торкнулася наших вулиць і будинків, але торкається кожного з нас іншим: болем і відповідальністю.

І саме ця війна навчила мене цінувати найважливіше — силу допомоги, яка народжується в серцях людей у найскладніші часи.

Одна подія, яку я ніколи не забуду, сталася навесні 2022 року. Моя родина вирішила прихистити жінку з Харкова з двома дітьми, які втекли від обстрілів. Ми не були готові до цього, на душі було тривожно. Але ми не могли залишитися осторонь. Нам вдалося знайти будинок, облаштувати їхній побут. І саме тоді сталося щось дуже важливе.

Наші сусіди, дізнавшись, що до нас приїхали переселенці, почали приносити ковдри, дитячі іграшки, хтось залишив біля воріт сумку з продуктами.

Навіть дівчинка з мого класу принесла старенького плюшевого ведмедика,  щоб діти мали з ким засинати вночі.  Я була вражена. Люди не просто жаліли — вони діяли.

Я бачила, як діти з Харкова вперше за тижні їли суп без поспіху, як мама вперше спала, не тримаючи сумку в руках. Усе це назавжди залишило слід у мені. Я зрозуміла, що допомога — це не щось велике і далеке. Це конкретні речі: теплий чай, затишне слово, іграшка на ніч. І з того моменту я твердо вирішила: я також буду допомагати, як зможу.

У нашій школі ми теж не залишаємося осторонь.

Починаючи з 2023 року ми щороку проводимо благодійний ярмарок. Ми самі готуємо смаколики, плетемо браслети, робимо сувеніри. Усе продаємо, а виручені кошти — повністю передаємо на потреби військових.

Це наш спосіб сказати: «Ми з вами». Ми пишаємося цим, бо розуміємо, що навіть невеликі суми можуть врятувати чиєсь життя.

Окрім цього, ми регулярно надсилаємо великі посилки. Одяг, їжа, засоби гігієни, медикаменти — все, що можемо знайти й зібрати. Але найцінніше — це дитячі листи й малюнки. У кожному — частинка серця. Ми малюємо мирне небо, квіти, прапори, сонце і наших воїнів — сильних, усміхнених, непереможних.

Один із військових, якому ми писали, надіслав фото з фронту: у його кишені був малюнок, який зробив наш учень. Він сказав: «Я завжди ношу його зі собою. Він мені нагадує, за що я тут».

Не так давно ми всією школою збирали бляшані баночки, віск і картон — робили окопні свічки. Ми працювали з ранку до вечора. Коли дивишся, як твоя свічка горить і зігріває руку, — розумієш, що це не просто свічка. Це вогник віри, що допомагає витримати найважчі моменти.

А ще в мене є знайомий, історія якого глибоко мене вразила. Це близький друг нашої сім’ї. Багато років вони з дружиною мріяли про дитину, але не могли стати батьками. Іван дав собі слово: якщо колись народиться дитина — він обов’язково піде захищати країну. І сталося диво: завдяки ЕКО у них народилися дві прекрасні дівчинки. І наш знайомий дотримався обіцянки. Коли малюкам було 2 місяці — пішов на фронт добровольцем. З того моменту він не бачив своїх дітей наживо. Батько знає їх лише через екран телефону, бачить, як вони ростуть, як усміхаються. А сам — на передовій, у найгарячіших точках.

Ми допомагаємо його бригаді, передаємо посилки, У кожного своє волонтерство: я щодня відвідую маленьких красунь і допомагаю їхній мамі  і щоразу, коли я їх бачу — у мене в горлі стискається. Я пишаюся тим, що знаю таку людину. Він — справжній Герой.

Ми, люди Чернівецької області, хоч і не чуємо вибухів щодня, не ховаємося по тривогах щоночі, але живемо цією війною.

Ми допомагаємо, ми переживаємо, ми несемо на собі іншу, не менш важку місію — бути тилом.

Надійним, сильним, теплим тилом, що тримає країну. І ми відчуваємо війну — не звуками, а втратами, напругою, чеканням, молитвами.

Ця війна змінила все — не тільки наше життя, а й моє розуміння людяності. Вона показала, що сила допомоги — це не просто слово. Це вибір бути поруч. Це дія. Це щоденна праця заради тих, хто на передовій. Це любов, що долає страх, холод і розлуку. Це віра, що зігріває навіть у найтемніші часи.

І я вірю: саме ця сила — наша єдність, наша підтримка — приведе Україну до перемоги!