Сливка Тетяна Миколаївна, вчитель, Новодавидківська ЗОШ І-ІІІ ступенів

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

За час свого існування людство переживало безліч подій, які ставали визначальними, змінювали хід історії. Це були природні катаклізми, епідемії, голодомори, великі переселення народів, наукові відкриття, вбивства лідерів чи економічні кризи. До найбільш значущих відносять винахід колеса, заснування Римської імперії, народження демократії в Афінах, підписання Великої хартії вольностей, епоху Відродження, промислову революцію, появу інтернету, ШІ… Всі вони так чи інакше впливали і впливають на світ, на його порядок.

Не стало винятком і 24 лютого 2022 року – початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Ця подія стала точкою неповернення для мільйонів українців і неукраїнців у всьому світі.

Як змінила нас війна? Що я зрозуміла за час війни?

Вона змінила враз один мій ранок. Була розгубленість і страх, розуміння того, що так, як раніше вже не буде ніколи. Що життя поділилось на «до» і «після»… Думаю, це саме відчули мільйони інших моїх співвітчизників. Це м’яко сказано… Люди пережили біль втрат,  розпач, безнадію з перших же секунд війни… За тим до когось прийшло усвідомлення, що в тебе більше немає дому, рідних, навіть жодної фотографії з сімейного альбому, бо вибух розтрощив геть чисто все… Єдине, що в тебе залишилось – це пам’ять… Надійний скарбівничий людства…

Далі настав шок від того, що твій син, чоловік десь на фронті. Твоє звичне, розмірене життя, мрії, плани, поїздки відкладаються на невизначений час, бо їх в один мент перекреслила одна подія – ранок 24 лютого…

Пригадую, як того злощасного ранку я прийшла на роботу. Зайшла в клас (тоді це був мій 9-Б)… На мене допитливо дивилося 27 пар дитячих очей, у яких я прочитала німе запитання: що далі буде? Я не знала, які підібрати слова, як краще дітям донести те, що трапилось. А трапилась біда, непоправна трагедія для українського народу, для кожного з нас… І я, завжди така виважена, стримана, зібрана – бо я ж вчителька, – розплакалася несподівано для всіх, для самої себе… По хвилині, опанувавши врешті власний біль і розпач, спромоглася сказати кілька речень.

Тоді я, як і більшість із нас, сподівалася, що все це якесь непорозуміння, що скоро ситуація проясниться і весь цей жах невдовзі закінчиться…

Та минали дні, тижні, місяці… За розгубленістю і невагомістю, помалу поверталася притомність  і розуміння, що це надовго, що треба щось робити, допомагати, прихистити… Були донати, збори на «броніки» для наших хлопців, на дрони, на медичне устаткування для поранених у шпиталі, плелися маскувальні сітки, влаштовувалися благодійні ярмарки… І зараз усе це продовжується робити. А як же інакше? Інакше й бути не може! Вся країна перетворилася на загальнонаціональний спротив.

За весь цей час ми рятувалися від війни за кордоном, на колінах зустрічали тіла наших захисників, волонтерили, плакали й молилися… Ми продовжуємо це робити.

Продовжуємо жити та боротися за перемогу, за право бути собою й жити на своїй, Богом даній, землі.

Війна змінила кожного з нас. Але вона не змогла вбити бажання жити й діяти, попри все. Війна змінила оцінки минулого, ставлення до знакових особистостей, а також до впливових світових інституцій, які ще донедавна мали велику довіру й авторитет.

Для більшості українців війна стала найтяжчим випробуванням у житті, маркером людяності, духовності, національної ідентичності. Трансформації зазнали психоемоційний стан, економічний добробут, політичні погляди.

За цей час шок і розгубленість змінилися на впевненість та віру. Впевненість у нашій причетності до того, що відбувається, що більше  немає «какая разніца»…

Війна трансформувала нашу систему цінностей, показала, що найважливіше – це рідні люди, живі та здорові. Війна, як на мене, дала українському суспільству потужний імпульс до змін. Деякі з них мають історичне значення.

Війна для мене, як і для більшості українців, стала ще й маркером згуртованості, доброти. Всі ми, в тій чи іншій мірі, відчули на собі силу допомоги. Словом, вчинком, порадою, тихою бесідою, молитвою, посмішкою, теплом дружнього рукостискання…

Дякую всім, хто кожного дня на своєму місці тримає свій фронт. Все, що ви робите, надважливо!

Тримаймося, єднаймося, брати-українці! Все буде Україна! Разом до Перемоги!