Я жив в Маріуполі. Два тижні прожив в окупації під обстрілами. Без світла, води й газу з дружиною, донькою та онукою сиділи у підвалі. У нас були запаси ліків та продуктів. Напередодні я купив багато картоплі. Коли магазини були ще цілі, там брав їжу та воду. Кожного дня магазинів ставало все менше, тому я вирішив вивезти родину на дачу. У приватному будинку виживати було легше. Росіяни той район вже не бомбили, бо територія була ними вже зайнята. Я не очікував такої жорстокості від росіян. Це був жах. 

Обстріли у Маріуполі не припинялись ні на годину, загинуло багато людей. Мені дуже боляче усвідомлювати, що місто знищили лише за місяць. 

17 березня я вирішив евакуюватись. До Запоріжжя ми їхали через Бердянськ та Токмак. Довго стояли на пунктах перевірки. Зараз живемо в Дніпрі. Я мрію тільки про повернення додому після перемогу.