До села зайшла колона росіян. Вони стріляли по житлових будинках. Я з донькою та онучкою ховалась у підвалі. Там було багато дітей. Потім ми перейшли до погреба мого будинку. Там було вогко та холодно. Обстріли були сильні. Онучка плакала. Не було світла, води й газу. Коли староста села вивозила свою родину, я зрозуміла, що мені також потрібно виїжджати.

Зараз мені дуже тяжко в Запоріжжі. Боюсь лягати спати щоночі, бо у місті постійні вибухи. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Хочу, аби мої рідні були живими та здоровими. Обидва мої зяті зараз на війні. Чекаю їх кожного дня.