У перші дні війни я  дітьми поїхала до знайомих, бо у них був підвал. В укритті ми просиділи десять днів. Вже не було води, світла й газу. Продуктів не вистачало, бо магазини були зачинені. Росіяни все розграбували. Діти хотіли солодкого, але я ніде не могла його купити. Хліба у селищі також не було.

Коли я повернулась додому, побачила, що навкруги все зруйновано, але мій будинок дивом вцілів.

Опалення не було, було дуже холодно. За хлібом я їздила у сусіднє село. У черзі стояла дві години. Потім вирішила все ж таки виїжджати. Взяла дітей, батьків і поїхала. Зараз живу в Запоріжжі. У мене надія лише на мир. Головне зараз – залишитись людиною.