Ганна Григорівна згадує про те, наскільки краще жилося у мирний час, про перші вибухи, які хочеться забути і ніколи більше не чути. Доводилося ховатися від обстрілів. Будинок її сестри зачепило снарядом і тепер його треба відновлювати самотужки. Жінка мріє, щоб закінчилася війна і діти повернулися додому.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.