«Я намагалася паніки не здіймати, не хотілося лякати дитину»

Самотня мама з Новолуганського виховувала двох доньок у розпал збройного конфлікту. Олені Лобігер доводилося ховати дітей у підвалі, коли нагорі був сущий кошмар.

Нас, мешканців селища, зібрав його голова й оголосив, що буде війна. Сказав, що потрібно звільнити підвальні приміщення, вичистити все сміття, яке було в підвалах і лежало там кілька років.

Почали підганяти лафети в цей же день після обіду. Люди почали виходити всі: і бабусі, і дідусі, і жінки, і чоловіки. Усі почали прибирати, виносити сміття, звільняти підвальні приміщення. Зносили ж туди хто старі меблі, хто вентилятори, тобто речі якісь.

Потім протягом, напевно, перших двох днів люди почали раптово скуповувати сірники, свічки, крупи, консерви. Зносили в підвальні приміщення.

Я живу одна, без чоловіка, і на той час жила з донькою удвох. Я намагалася, чесно кажучи, паніки не здіймати. Мені просто не хотілося лякати дитину, і я ніколи не вела розмови в родині про те, що йде війна, що стріляють. Якщо стріляли, ми йшли в коридор, у ванну. Я намагалася по максимуму в підвал не спускатися, щоб не лякати дитину. І коли починали сильно стріляти, коли були обстріли, я говорила, що це грім, що скоро піде дощик.

У 2017 році 18 грудня, коли накрили нас «Градами», горіло все селище. Ми, напевно, місяць, взагалі боялися на вулицю після п’ятої години виходити.

Ми вже, напевно, звикли до цього. Якось такого сильного страху немає. Це вже наше повсякденне життя.

На той час у нас були перекриті блокпостами в’їзди в селище. І не було можливості виїхати навіть скупитися. Звичайно, багато хто почав виїжджати.

Протягом всієї війни постійно допомагав Рінат Ахметов. Навіть ті ж швидкі, які він закупив. У мого батька стався інсульт під час війни, і ми викликали швидку. До нас приїхала машина. Ми думали, що взагалі батька не довеземо до лікарні. Зараз викликаєш швидку і хоч якась впевненість, що вона довезе людину. Раз на два-три місяці завжди нам привозили продуктові набори.