«Найстрашніше - коли протягом хвилини в селищі розстріляли більше тридцяти будинків»

У цьому селищі я проживаю з 1974 року. Зараз одна, чоловік помер 15 років тому. Ми 10 років пробули на Півночі, працювали там, потім приїхали в селище.

Коли були обстріли, ми не знали, куди бігти. Я живу буквально в двохстах метрах від лінії розмежування. Коли почалися обстріли, зрозуміла, що почалося щось страшне. Їдеш в районний центр скупитися, а тебе п'ять разів перевіряють.

Я не можу забути, коли 18 грудня 2018 року нас обстріляли. Протягом хвилини в селищі розстріляли більше тридцяти будинків. Це найстрашніше, і не забудеться до кінця моїх днів.

Одна сестра живе зі мною, інша в Миронівці. Все на лінії розмежування. Раніше можна було вільно їздити один до одного в гості, зараз немає. Автобус ходить тільки раз на тиждень, а наймати машину коштує дорого. Це незручно. Раз на місяць, коли отримую пенсію, наймаю машину і їду в Бахмут скупитися.

Спасибі Фонду Ріната Ахметова за те, що нас підтримав.

Найбільше бажання - щоб закінчилася війна і нам стало легше жити.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/