Почалась війна, і я не одразу зрозуміла, що робити. Працювала вчителем історії. Було дуже страшно. Магазини та аптеки закрились, люди бігли за продуктами і ліками, але нічого не залишалось. Потім почало прилітати, вибухи лунали недалеко. Я до останнього залишалась вдома, працювала в ліцеї номер один. 

Я вирішила виїхати, бо залишатися було небезпечно. Тепер я чекаю тільки миру. Тримаюсь лише завдяки роботі. У мене болить душа за рідне місто, яке щоночі бачу уві сні.