Я прокинулась вранці і почула перші вибухи. Місто змінилося за лічені хвилини. Спочатку здавалось, що це не надовго, але обстріли не припинялись. Зникло світло, воду відключили, газу не стало. Магазини та аптеки були зачинені. 

Було дуже страшно, особливо коли поруч пролітали снаряди. Кожен день був повний страху, я не знала, що чекати завтра.

Я виїхала, потім повернулась. А у 2024 році стало неможливо. Ракети літали постійно. Я все покинула та виїхала. 

Мій син захищав Україну. Їхав забирати побратима і був поранений під Костянтинівкою. Лежав у лікарні в Дніпрі, йому зробили декілька операцій, але його серце не витримало. Я втратила найдорожче у своєму житті. 

Зараз винаймаємо житло у Харківській області. Чекаю тільки миру.