Малоголовець Матвій, 9 клас, Комунальний заклад загальної середньої освіти "Луцька гімназія №20 Луцької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Галас Лілія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року війна увірвалася в наше життя раптово, і повністю змінивши його. Нам довелося поміняти ритм свого життя. Ми навчились лягати спати та прокидатися під звуки сирен, годинами сидіти в укритті, навчатися та тренуватися в темряві. Дивлячись щодня страшні новини про те, як ворог нещадно вбиває невинних людей, руйнує мирні міста і села, я зрозумів, що потрібно цінувати кожну хвилину свого життя, цінувати час, проведений з рідними та цінувати один одного.

У серпні 2023 року війна безпосередньо торкнулась нашої родини. Мій батько один із тих, хто добровільно пішов у військкомат, щоб вступити до лав ЗСУ і захищати нашу країну.

Той день, коли він нам про це повідомив, я не забуду ніколи. Знаючи, що на війні у 2023 році загинув брат мого батька, ми, важко переживали це. А сьогодні я відчув це по-особливому: окуповані міста й села, зруйновані будинки мирних жителів, страшні тортури яких зазнають полонені. Я щодня чекав від батька дзвінка, переживав за нього. А коли він мені телефонував чи надсилав повідомлення, що в нього все добре і ми скоро побачимося, щиро вірив у це.

Я зробив татові невеличкий оберіг - янгола, якого я подарував перед від’їздом, щоб він в найважчі хвилини захищав та відвертав від нього біду.

Не дивлячись ні на що, ми намагаємося жити далі. Я впевнений, що скоро настане день, коли Україна переможе. Ми забудемо страшні дні цієї війни. Над головою знову літатимуть пасажирські авіалайнери, а не винищувачі та ракети, на спустошених ворогом полях колоситиметься золота пшениця, а море стане спокійним та безпечним, і ми знову будемо жити спокійно та щасливо.