Ірина мріє знов побачити дітей та онуків. Вона не змогла виїхати закордон – опікувалася онкохворою сестрою та старенькою мамою. Ділиться страшними враженнями від ракетних атак та нальотів шахедів. І те, і те бачила на власні очі. Перші півроку не могла заставити себе лягти на ліжко – спала під столом, адже лише там відчувала себе у безпеці. Зараз Ірина волонтерить, плете сітки, тримається і вірить у перемогу.