Першими під удар потрапили Маріуполь та Сєвєродонецьк. Я був у Сєвєродонецьку.  Місяць прожив у пеклі - думав, що все швидко закінчиться. Росіяни розбомбили комунікації, не стало води й газу. Я з дитиною та дружиною перейшов до бомбосховища. Волонтери привозили у місто продукти та медикаменти. Складно було добігти до них під обстрілами, але я бігав, бо треба було рятувати дитину. 

Мене шокувало, що росіяни приїхали на танках і бомбили мирне населення. Як таке можна було зробити? Про що думали російські військові? Вони з глузду з’їхали. Росіяни вбивали мирне населення. 

З міста виїжджати було важко через постійні обстріли. Я побачив розбите місто, був шокований. На виїзді нас зустріли ЗСУ та пропустили у бік Дніпра. Частина людей залишилась в підвалах Сєвєродонецька. Хтось там вижив, а хтось – ні. 

Зараз я чекаю миру. Дуже хочу, аби наші хлопці повернулись додому.