Танчак Анастасія, 8 клас
Руськокомарівський ліцей Баранинської сільської ради Ужгородського району
Вчитель, що надихнув на написання есе: Петруляк Наталія Миколаївна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Немає нічого милішого за рідну землю. На все багата моя країна: ліси, поля, моря, гори, нічим її Бог не обділив. Я щаслива, що народилася в Україні – країні зі славною історією і багатою культурою.

У молодших класах на уроках історії я дізналася про розвиток української державності. Саме тоді в моєму серці з′явилося почуття гордості за свою Батьківщину.

Відтоді пройшло багато часу. Я виросла, змінилася, змінилося і наше суспільство. Але я не перестала пишатись тим, що живу в незалежній державі. Тут почуваюся вільною і щасливою. Лише рідна земля дає кожному з нас усі можливості домогтися того, що бажаєш, дає впевненість у своєму житті, у своєму майбутньому. Треба любити свій рідний край, свою рідну землю. Кожному наймиліша та країна, де він народився та виріс. Адже недаремно про батьківщину кажуть: «Людина без рідної землі, як соловей без гнізда».

Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських лицарів–козаків. Вони були хоробрими воїнами, завжди боронили свою країну до останнього, аж поки хоч один із козаків міг тримати в руках спис чи шаблю. Я уявляла їх або в запеклому бою, або на швидких і легких «чайках», долаючи хвилі Чорного моря. Козаки захищали рідну землю від підступного ворога, визволяли бранців із неволі.

Згадую Коліївщину… Які хоробрі і відчайдушні були повстанці, як вони мужньо кидалися у бій, якими непримиренними були!

А революція 1917 року! Уявляю, як стражденний народ зрадів – і яке розчарування! Але патріотизм у кожного українця в крові. Тому так щиро захищали рідну землю ціною свого життя київські гімназисти і студенти в бою під Крутами.

Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України наші батьки. На початку дев′яностих років нашого століття Україна ніби ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації… На вулицях майоріли синьо-жовті прапори і тризубці. Це були величні події. Із здобуттям незалежності Україна стала самостійною, суверенною державою. За цей час нашому народу довелось пережити чимало лих, але, вважаю, що вже зроблено чимало кроків, які допомагають покращити людям життя, щоб нарешті на вулицях міст і сіл ми бачили усміхнені обличчя людей, а не стурбовані, знервовані, зневірені.

Мені здавалось, що все йде до кращого, все буде вже тільки так…

Але ні… Знову нове випробування для нашого багатостраждального народу. Війна! Війна в моїй Україні! Це вже зовсім інша історія… Це історія болю, страждань і невідомого майбутнього

Двадцять четвертого лютого не тільки для мене, але і для моєї України це жахливий, незрозумілий день, ці страшні події трапились несподівано.

І знову, як колись козаки боронили рідну землю, піднялись на захист батьківщини наші українці. І знову показують свою силу, стійкість та волю до перемоги над підступним ворогом не тільки воїни, а і прості люди в тилу. Наші найкращі чоловіки та жінки стали справжніми героями, на полі бою показують приклади великого подвигу. Я пишаюся своїм незламним народом, пишаюся тим, що я українка!

Ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча дуже багато безневинних жертв. Ворог думав, що війною роз′єднає Україну, але навпаки, він її об′єднав. Весь світ побачив, що Україна – це не та країна, яка просто стане на коліна. Наші бійці готові віддати своє життя, аби ми, українські діти, жили у вільній державі.

Звісно, важко жити в такий час, але треба йти далі: працювати, вчитися, займатися повсякденними справами. Головне – не впадати у відчай. Лише незламність духу допоможе наблизити нас до Перемоги.

Кожен із нас робить свій внесок у боротьбу з ворогом. Щоденними буденними справами, відданістю на 150% тому, що робиш, вірою в Перемогу, допомогою ЗСУ – регулярно і постійно тим, що доречно і можливо для кожної окремо взятої людини.

Я ще вчуся у ліцеї. Щодня думаю про те, що ж можу зробити для нашої Перемоги? А я можу багато… Можу донатити, можу займатися волонтерством, збирати матеріали для окопних свічок, писати листівки-подяки і підтримки нашим захисникам… Але вважаю, що, перш за все, повинна навчатися сумлінно. Це і є мій вклад у Перемогу. Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. І я все зроблю для того, щоб бути серед них.