Мені 22 лютого буде вже 80 років. Я живу сама.

Під час війни я була в Миколаєві в доньки, бо мою хату розбили: вікна вибили, даху немає. Там усе погнило, я понад місяць робила ремонт і жила в Миколаєві. А зараз уже повернулась у свою хату.

Мені дуже важко, я багато плачу, у мене весь час серце болить, гіпертонія. Я щодня переживаю, ночами не сплю.

Ми спочатку виїхали в Козацьке, а потім я поїхала до доньки в Миколаїв, а син залишився в Козацькому. Ми з донькою дев’ять місяців були в бомбосховищі.

Про майбутнє я не думаю. Головне – щоб війна закінчилася.