Фесенко Михайло, 11-А клас, КЗ "Харківський ліцей №138 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе: Суслова Ірина Василівна

"Війна. Моя історія"

Наприкінці лютого я завжди жив в очікуванні теплої красуні-весни. Весна, як на мене, - чудова пора року! Набридливий холодний сніг вже починає танути. Лагідне весняне сонечко світить з кожним днем все яскравіше. Я завжди був переконаний, що з приходом весни все навколо змінюється на краще. Кожен день сповнений чудових перетворень, що відбуваються на твоїх очах: нещодавно на вулиці стояли кучугури снігу, дув холодний вітер, дерева стояли голими, а тепер уже все зелено, цвіте, буяє й пахне. Але справжніми вісниками весни, на мою думку, є птахи і перші зливи. Рясний весняний дощ найчастіше починається абсолютно несподівано. Раптом пролунає грім і почуєш стук у вікно, все сильніше й сильніше. Весняний дощ потужний, галасливий і веселий. Він супроводжується гучними розкатами грому. Але тобі не страшно, бо дощ закінчується так само несподівано, як і починається. І ти розумієш : « Весна прийшла»

Але того лютого все було не так. Я прокинувся від страшних вибухів, які пролунали у моєму рідному місті. Спочатку мені здалося, що це отой грім, який віщую весняний дощ, але коли прийшло усвідомлення того, що відбувається, то стало страшно.

Потужних вибухи вже лунали в місті не один тиждень. У нашій оселі були вибиті вікна під час прямого влучання в квартиру на два поверхи вище нашого. Батько підійшов до менеі тихо промовив: «Любий, ми з мамою порадились і вирішили, що ти разам із нею будеш виїжджати з міста ».

Я з подивом подивився на татуся, бо ніяк не міг зрозуміти, чому ми поїдемо кудись з такого з дитинства рідного міста, а він залишиться тут сам.

«Я нікуди не поїду», - тихо промовив я. Батько лагідно обняв мене, уважно подивився у мої очі і відповів:

- Зрозумій, так потрібно. Я не можу кинути бабусю з дідусем, у яких немає сил витримати довгу путь. Будь розумником. Іди, збирай речі. Але бери тільки найнеобхідніше.

Я пішов у свою кімнату збирати речі. Але легко сказати «бери найнеобхідніше». Для мене усе, що у моїй кімнаті, найнеобхідніше: і книги, які я люблю читати щодня, і мої підручники, по яким я вчив правила, формули, пізнаючи світ та моя колекція іграшкових автомобілів, яку я почав збирати, коли пішов у перший клас та ще багато-багато чого. Я вирішив взяти всіх речей по одній: одну книгу, один підручник (українську мову), свій перший автомобіль з колекції (його подарував батько, з нього почалася моя колекція) та одяг. Валіза була зібрана.

Наступного ранку татусь розбудив мене дуже рано, бо на залізничний вокзал нам потрібно було йти пішки (міський транспорт не працював вже три дні).

Ми нашвидкуруч поснідали. Батько міцно взяв мене за руку і ми рушили на вокзал. Пролунав потужний вибух такий схожий на грім під час весняної зливи. Але на відміну від весняного грому він приносив не оновлення, надію і красу, а смерть, каліцтво і нещастя. З того часу я не люблю весняний дощ…