Кузьменко Данііл, 15 років, учень 9-го класу Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.№116

Вчитель, що надихнув на написання есе: Долгунова Ірина Георгіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Як всі вже знають, почався цей жах 24 лютого 2022 року. Ранок. Я прокинувся від метушні батьків й не одразу зрозумів, що відбувається, але до школи залишалося ще багато часу, тому я не надав цьому особливого значення. Через кілька хвилин тато ввімкнув телевізор, і тоді, прислухавшись, я почув з новин кілька ключових слів – «вибухи», «ракети», «війська». В цей момент я піднявся з ліжка й покликав батьків, бо хотів запитати, що трапилось і чому вони так знервовано бігають по домівці з самого ранку, на що отримав відповідь: «Схоже, що все ж таки почалося, але не хвилюйся, просто збирай речі».

Після таких слів не хвилюватись, м'яко кажучи, важкувато, але вибору в мене не було. І ось на годиннику близько десятої ранку, мати з батьком на роботі, всі речі в рюкзаках, зв'язок постійно переривається, атмосфера дуже гнітюча. Щоб хоч трохи відволіктись від страшних думок, я дзвонив друзям і однокласникам, питаючи про все, що приходило до голови. Згодом все ж наважився знову ввімкнути телевізор і послухати що до чого, але дивився я його недовго - повітряна тривога. Перша повітряна тривога в моєму житті. Я розгубився, бо сирена ревіла так, немов стоїть в мене під вікном, але, послухавши поради телеведучого, я побіг до коридору, керуючись правилом двох стін. Ці моменти я буду пам'ятати довго.

Йшли дні, разом з ними продовжувались тяжкі бої за території України. Новини про трактористів, які крадуть техніку окупантів, російський військовий корабель, відправлений за правильною адресою, та інші підіймали настрій, але розуміння того, що ця війна затягнеться не на 2-3 тижні не давало спокою. Поступово відновилося навчання в школі в режимі онлайн, повітряні тривоги перестали бути такими страшними, як вперше, і почалося звикання і «примирення» з ситуацією. 

Віра в наших захисників не згасала, і навіть перемозі в якомусь невеликому селищі раділа вся родина. А як тішила народна творчість - пісні про наших героїв, жарти про незгарбних окупантів, які прийшли через «наказ», малюнки та багато іншого! Це допомагало відволіктись від поганого. З приходом весни, а згодом і літа все сприймалось набагато простіше, ніж на початку війни. У мами й тата був чіткий план дій на випадок різних ситуацій, я на той час вже звик до повітряних тривог, але все ще не нехтував ними.

Потім розпочався контрнаступ ЗСУ - крок за кроком наші воїни почали визволяти міста, містечка, села і селища, а у росіян почалася паніка. За весь цей час було підірвано багато складів на тимчасово окупованій Херсонщині, Донеччині, Луганщині і навіть в Криму. Тим часом захисники визволили майже всю Харківську область і розпочали контрнаступ в районі Лиману. Тоді ми з батьками і бабусями разом влаштували вечерю і «відсвяткували» успіхи хлопців.

Вірю і сподіваюся, що Перемога за нами! Слава Україні! Слава захисникам!