Життя у мене було, як у звичайних людей. Я працювала в дитячому садку. Але прийшлося виїхати, тому що прильоти почалися дуже часто. Я виїжджала до Запоріжжя, але вже повернулася, тому що там також стріляють.

У нас часті прильоти - кришу побило, бо недалеко бахнуло. Зараз у кожної людини не все благополучно. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова за допомогу, підтримка дуже гарна.

У першій день війни я прокинулася від вибуху, ще й з жартом кажу: "Чи не війна почалася?" Бо тоді багато розмов було про це. Я за телефон - в інтернет. Бачу – і правда! То там вибухи - то тут. Пишуть, що напала росія. 

Але мені потрібно було йти на роботу, бо вже дітей почали заводити в садок. Потім їх відправили додому. 

Спочатку дуже гепало поруч, а потім, десь 30 травня, у нас було багато прильотів. Тоді багато людей виїхало до Запоріжжя. Багато будинків пошкодили. Пожари були в людей, і ми теж вирішили виїхати на деякий час, там квартиру орендували. Потім повернулися.

Я переживаю за дітей, онуків - за їхнє життя, щоб нікого ніде не ранили, не вбили, щоб було де жити, бо у нас у селі багато розбили будинків. Все важко. 

Ми зараз працюємо, щось отримуємо, ходимо на роботу. А продукти нам і Фонд Ріната Ахметова давав, і на городі щось вирощували. Не голодуємо - зараз і в селі дають гуманітарну допомогу. 

Хочеться, щоб скоріше все закінчилося, бо за дітей переймаюсь і таблетки вже п’ю. Важко, звісно, це все пережити.