Мамико Ігор, 9 клас, Коломацький ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Гаркавець Світлана Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Я — Ігор, і моє життя кардинально змінилося 24 лютого 2022 року. У цей день, коли війна прийшла в Україну,

всі мої мрії та плани розсипалися, як картковий будинок. До цього дня я жив у світі, наповненим кольорами, формами і звуками.

Я був захоплений фотографією та зйомкою відео на дрон. Моїм найбільшим бажанням було стати професійним оператором, знімати красиві пейзажі, відзначати моменти життя і передавати їх.

Кожен день я проводив за навчанням, експериментуючи з новими техніками зйомки, спілкуючись з друзями, які поділяли мою пристрасть.

Ми разом мріяли про майбутні проекти, про великі зйомки, які, як нам здалося, неодмінно здійсняться.

Я почав отримувати невеликі замовлення, і все прийшло за планом. Але з приходом війни мій світ зруйнувався.

Коли почалася війна, я прокинувся від звуків сирени, відчуваючи страх і невизначеність, це стало для мене справжнім випробуванням. Я залишив позаду все, що любив: свої зйомки, друзі, мрії. Здавалося, життя більше ніколи не повернеться до звичного темпу.

Спочатку я почувався розгубленим і самотнім. Мої мрії про кар'єру фотографа та відеооператора залишилися недосяжними. Я намагався знайти новий сенс у своєму житті, але відчуття втрати завжди супроводжувало мене. Я зневірився у своїх здібностях і сумнівався, чи зможу коли-небудь повернутися до свого захоплення.

Але з часом, я зрозумів, що не можу дозволити собі здаватися. Війна стала невід'ємною частиною мого життя, і я вирішив використовувати свої навички для документування реалій нашого створення.

Я почав знімати те, що відбувається навколо, фіксуючи справжнє життя в умовах війни. І ці зйомки стали для мене не просто способом втілення творчості, але й місією — до правди те, що відбувається в Україні.

Я прагнув, щоб світ побачив, через що ми проходимо, і як ми, незважаючи на всі труднощі, зберігаємо гідність і надію. Кожен кадр, кожен знімок є для мене способом висловити свої почуття.

Після 1000 днів війни я усвідомив, що, хоча мої початкові мрії і плани були зруйновані, я знайшов новий шлях. Я став більш зрілим, більш усвідомленим у своїх бажаннях і мріях. Я навчився цінувати прості речі: дружбу, підтримку, моменти радості навіть у найтемніші часи. Моя любов до фотографій і відеозйомок залишилася, але тепер вона стала частиною мого життя.

Я вірю, що колись зможу досягти своїх початкових мрій про кар'єру в кінематографії. А поки я готовий продовжувати знімати, документувати, розповідати про те, що відбувається, і підтримувати своїх людей. Я знаю, що це не просто про мене — це про всіх нас, хто пережив ці важкі часи. І я впевнений, що, попри всі труднощі, наші мрії здійсняться.