Ольга Максимівна з нетерпінням чекала на деокупацію. Щойно Снігурівку звільнили, вона повернулась

Я живу в Снігурівці Миколаївської області. Живу одна, чоловік помер. Я інвалід другої групи. Мої діти не в Україні. Як почалася війна, я евакуювалася зі старшою сестрою в Кривий Ріг. У мене там живе рідний брат. А четвертого грудня повернулася додому. У мене через обстріли три вікна вибило. Я спішила повернутися, бо почалися морози і я боялася, щоб не розмерзлася опалювальна система. Вікна вже поставила.

Коли почалась війна, люди всі плакали. Першого березня вже танки їздили в Снігурівці. А восьмого березня наш сусід загинув, він був у теробороні.

Росіяни прийшли і все розбили тут. Не працював ні один магазин, ні одна аптека. Не стало ні води, ні світла, ні газу. Ми в підвалах ховалися. Запасів великих у нас не було, тому що до війни ми, зазвичай, отримували пенсію, а тоді йшли в магазин.

На початку війни я думала, що це ненадовго. А зараз - не знаю. Просимо Бога, щоб почув нас. Я не знаю, що ми зробили росії.