У перший день війни я почув роботу важкої техніки. Півгодини тривав бій. Потім зникли світло та вода. Коли перебили магістраль, не стало газу. Мене шокували обстріли і вдень, і вночі. Через Оріхів літали ракети на Запоріжжя. Я потрапив під обстріл, коли йшов за хлібом. Виходити на вулицю було небезпечно. Багато людей загинули прямо у своїх дворах. 

На початку квітня волонтери почали привозити гуманітарну допомогу. Одного разу я просто йшов вулицею, і волонтери мені дали допомогу. Це було важливо, бо нічого не працювало. 

Я не виїжджав, тому що турбувався про стареньку матір. Не міг її покинути. Щодня сподівався, що війна закінчиться. Коли прильоти почались у моєму дворі, я вирішив виїжджати. 

Зараз я живу в Запоріжжі. Не знаю, чи варто повертатись додому, адже там все розбите. Сподіваюсь на мир та закінчення війни.