Я жила в окупації на Херсонщині. Не бачила хліба, бо магазини буди закритими. Випікала все сама, бо треба було виживати. Світла та води не було. Це був жах. Обстрілювали села та міста. 

Кадирівці розстріляли двох молодих хлопців на очах у моєї онучки.

Вона прийшла додому в шоковому стані. Одразу вирішила забирати дітей та виїхати. Зять ледь дістав бензин, і ми всі разом виїхали. На блокпостах були черги. Нам пощастило: ми проїхали швидко. Моя онучка зараз живе в Апостолові. Онуки навчаються онлайн. Я живу у доньки в Кривому Розі. Перезимую, а там буде видно. 

Приємно, що мені з початку війни допомагають люди. Я не думала, що наші люди такі добрі. Онук зараз захищає країну на фронті. Я чекаю його повернення і миру в країні.