Перший день війни пам’ятаю страшним, жахливим. Мій син прийшов з фронту в 2016 році з пошкодженою головою, без ока та з порушеною психікою. Гуманітарних проблем у нас не було.

Шокувало, скільки по місту ходить ранених, перев’язаних, скільки машин їздить по місту з пораненими.

Я потрапила під вибух: мене привалило, ледве витягнули. У мене був страх великий, і я виїхала до Норвегії, а сім’я в Павлограді живе. Труднощів із виїздом не було. Заплатили гроші, і я поїхала. Я тут уже четвертий місяць. Мені квартиру дали, я заспокоїлася більш-менш.

Не знаю, що буде далі. Тільки переживаю за дітей. У мене є внучок, йому тільки п'ять місяців. Донька в Ізраїлі. Там також війна почалася, і я за неї переживаю.