24 лютого я побачила, як летить ракета. Потім почало прилітати і в мій район. Я постійно жила під обстрілами, перебувала у підвалі. Воду набирали в колонках. Не було їжі та світла. Магазини не працювали. Одного разу я вийшла в аптеку, там було багато людей. Просили продати ліки. Поряд з аптекою щось вибухнуло. Я трималася до середини березня. Потім я виїхала потягом. Добу я стояла у вагоні. Я приїхала у Львів голодна, волонтери про нас подбали. Потім я виїхала в Польщу. Згодом я повернулася додому у Запоріжжя.

У мене син з інвалідністю, у нього захворювання психіки. Він не може таке витримувати - він виїхав у Польщу. 

Я чекаю на нашу Перемогу і дуже хочу додому.