Войткова Ангеліна, 11 клас, Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Прокопова Ольга Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Безнадійність, побоювання, емоційна нестабільність, знесилення, виснаженість, затяжний стрес - стани, в яких живуть українці ось майже уже 1000 днів, з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Усі ми до останнього думали, що це страхіття триватиме недовго, що усі сторони віднайдуть порозуміння та згоди, і усі повернуться до своїх помешкань. Проте реальність стала іншою. Це – стала нова дійсність, що вивіряла нас на гуманізм, доброзичливість, підтримку, згоду, відкритість у людських взаєминах.

«Тримаймося» - це один із поширених меседжів людей, що описують своє сьогодення.

Це стосується спілкування з близькими: ми не говоримо один одному, що насправді відчуваємо, аби не бентежити інших та не завдавати їм болю. Тихі та безжурні дні полишились у минулому. Пригадую, як, вгамувавши подих, вслуховуємось до гучних гримливих звуків і молимо Бога, щоб пролетіло, обійшло, оминуло. Над нашим будинком пролітають винищувачі, а в думках лише одне бажання, щоб швидше настав мир, повернутись до колишнього життя, щоб Україна не ховала більше своїх дітей.

Хоч моє місто не надто зазнало ракетних ударів, у порівнянні з іншими українськими містами, проте, я відчуваю кожен удар, що відбувається на території моєї країни.

Під час війни я навчилась по-справжньому цінувати своє життя, та все що маю зараз і тут. Війна мене багато чому навчила: бути стійкою, сильною, і також бути більш чутливою до болю інших. Іноді здається, що війна забрала все, що було важливим та безтурботним, усі прагнення, бажання, плани, мрії, які колись здавались такими досяжними та реальними. Водночас війна подарувала мені новий погляд на навколишню дійсність. Я полюбила життя заново: полюбила його кожен момент, бо тепер розумію, яке наше життя може бути ламким, як важливо уміти насолоджуватися кожним променем сонця, кожним подихом, кожним співом пташки.

Ми почали навчатись жити по-новому, відчуваючи тиск війни. Постійно, проглядаючи випуски новин, серце крається від болю і журби за убити, пораненими, зниклими безвісти.

1000 днів навчили мене бачити красу навіть у найтемніші моменти. Я часто дивлюсь на небо, і воно здається мені особливо красивим саме зараз. Можливо тому, що раніше я не зосереджувала свою увагу на цих простих повсякденних речах, бо вони вважались – буденними та звичними. І все-таки я бачу світло, яке з кожним днем стає яскравішим, вказуючи про наближення миру. Я дуже часто мрію про те, як після нашої перемоги зможу вільно подорожувати Україною, відвідати місця про які читала в новинах, що тепер стали символом сили й стійкості.

Я уявляю, як, стоячи на березі моря, вдихатиму на повні груди запах солоної води, і згадаю цей жахливий й трагічний період нашої держави.

І, можливо, там, у недалекому майбутньому, я зустріну своє палке кохання, те, про яке мріяла ще до війни. І воно буде зовсім не казковим та  ідеалізованим, а глибоким і незламним, стійким і непереможним, подібно до нашого народу, який спроможний витримати будь-які випробування.