Мені 73 роки. Я мешкала у Харкові з сином і невісткою. Зараз живу в Охтирці. Тут мене застала війна. Я приїхала до мами. Їй 92 роки. Син залишився у Харкові, а невістка виїхала в Німеччину. 

Про початок війни я дізналася від сусідів. Того дня мені довелося поїхати на базар, бо мій кіт залишився без корму. По дорозі я побачила російські бронетранспортери, а потім почула вибух. Мене охопив страх. 

Найстрашнішими були бомбардування. Ми з мамою живемо поряд з ТЕЦ, бачили, як росіяни бомбили її. Після цього я два тижні майже не спала ночами. 

Приємно, що є допомога від Фонду Ріната Ахметова. Сімдесятирічний сусід Лоскут Олександр допомагав її отримувати: їздив по неї на мопеді, коли маршрутки не ходили. І по ліки їздив, коли я захворіла на коронавірус. 

Я впевнена, що ми переможемо. Хочу, щоб після війни запрацювали заводи й фабрики, щоб у людей були достойні зарплати. Хочу, щоб Крим і всі окуповані території стали українськими.