Ірина Бондаренко в своєму пості на Фейсбуці пише, як пережила ніч 24 червня, коли ракета влучила в їх будинок.

Мій ранок сьогодні розпочався о 3 ночі з гучного бум, дивного запаху, який пізніше виявився запахом вибухівки, і дзвінка від сусідки з будинку навпроти: «Ваш дїм горить, мерщій виходьте». Здалося, вона просто помилилась. Але це була правда. 

Кажуть, що в таких ситуаціях завжди є передчуття. Вчора ми чомусь вперше за довгий час зібрали «тривожну валізку» з документами і залишили біля вхідних дверей. 

На фото – перше, що ми побачили на виході з під’їзду: вгорі на нашому будинку маленька цяточка вогню, розкидані куски фасаду, засипані пилом машини і поодинокі сусіди. Пізніше ми зрозуміли і побачили набагато більше.

Я побачила, наскільке все, що ми маємо, крихке
Я побачила, наскільке все, що ми маємо, крихке

4 поверхи однієї з секцій зруйновані по периметру, є загиблі і постраждалі. Купа зруйнованих машин, вибитих вікон, понівечених квартир.

Будинок, квартири, машини не вартують жалю. Людське життя, життя дітей - не вернути. 

Минулого тижня, коли я проходила повз наш наповнений дитячим сміхом майданчик в комплексі, подумала, що ми живемо і розвиваємось наперекор рсні. Сьогодні, коли я вийшла у двір вночі, я побачила, наскільке все, що ми маємо, крихке.

Але вдень до нас прийшли прибрати і допомогти сотні волонтерів, і довели, що життя перемагає. Як сказав у своєму репортажі з нашого двору якийсь іноземемний стрімер, «i can see here all Ukrainian community working together”.

Ми все відбудуємо. Головне - бережіть своїх близьких і себе.

PS Ми всі в нормі. Дякуємо дуже за вашу допомогу і добрі слова.