«Я по всьому будинку бігала і не могла придумати, де краще сховатися»

У Надії Іллівні хворе серце, тому під час обстрілів боялася, що не добіжить до підвалу. Намагалася вберегтися вдома. Їй дуже хочеться, щоби на селище більше не падали снаряди і не розбивали те, що люди тільки встигли відновити.

Спочатку все було, як завжди, ми всією сім'єю на городі картоплю копали. І раптом почали гупати, потім все сильніше і сильніше. Коли стало зрозуміло, що це зовсім не жарти, я невістку з онукою відправила додому.

Під час найактивніших бойових дій було так страшно, що й ворогові не забажаєш. У нас льох за будинком, туди швидко не добіжиш, от я й бігала по хаті, шукала, де сховатися.

Пам'ятаю, що довго без світла сиділи, коли лінію перебивали, але намагалися її відремонтувати. З водою нам було легше, бо свій колодязь.

У мене серцева недостатність, ледве ходжу, а хочеться жити. Ми отримували велику допомогу від Ріната Ахметова та від Червоного Хреста. Спасибі добрим людям, дуже нам допомогли.

Мрію, щоби не було війни. Хочу, щоби ми жили, як останнім часом, коли школу гарно відбудували, зробили дитячі майданчики, людям перекрили будинки.