Мені 10 років, я з міста Щастя. Насправді містечко невелике, та й будинки теж. Приватних будинків дуже мало. Магазини є, все є. Є водойма. Мені подобається те, що там є моя сім’я, мої друзі, з якими хочу спілкуватися. І взагалі це те місто, в якому я народився.
Війна, як на мене, це я навіть не знаю, як описати. Це дуже голосно, такі почуття, як ніби ти в якомусь просторі, в якому тобі незатишно. Це я тільки пам’ятаю один день, коли була війна. Ми були з сестрою самі вдома, а батьки були на роботі. До нас приходила моя хрещена і забирала нас з квартири. Двері ми не закривали, тому що у нас не було ключа. Ми двері залишили навстіж. Самі сховалися в підвалі, чекали, коли прийдуть батьки. А потім, коли ми прийшли в квартиру, там було все добре, нічого не зламалося, нічого не вкрали.
.png "«Коли проїхали Василівку, попали під обстріл»")
.png "Імена")
